Skip to main content

Цікаві історії2

Членкині Громадської Організації “Конгрес Ділових Жінок” допомагають плести маскувальні сітки для ЗСУ

By Новини, Цікаві історії
Сьогодні, як ніколи, важливо об’єднувати зусилля для підтримки наших захисників. Членкині Громадської Організації “Конгрес Ділових Жінок” активно долучаються до волонтерської діяльності, зокрема до плетіння маскувальних сіток для Збройних Сил України.
Маскувальні сітки відіграють важливу роль на фронті, адже вони допомагають нашим військовим ховати техніку, позиції та захищають їх від ворожого спостереження. Щодня наші учасниці працюють у волонтерських центрах, щоб виготовити якомога більше таких сіток і забезпечити їхню передачу до військових частин на передовій.
“Кожна сітка – це наша маленька перемога та захист наших воїнів. Працюючи разом, ми наближаємо Україну до перемоги!”, – діляться волонтерки організації.
Ми закликаємо всіх, хто має можливість, долучитися до нашої ініціативи. Плетіння маскувальних сіток не потребує особливих навичок – лише бажання допомогти та кілька годин вашого часу. Разом ми можемо більше!
Якщо ви хочете підтримати нашу ініціативу або приєднатися до волонтерської діяльності, звертайтеся до Конгресу Ділових Жінок за контактами, вказаними на нашому сайті.
Разом – до перемоги!
Голова Конгресу ділових жінок України
Ануш Балян

Перша бізнесвумен України

By Цікаві історії

На початку XX століття Климентина Авдикович-Глинська заснувала у Перемишлі невеличку цукерню, а потім перенесла свою справу до Львова. Втім, її шоколадну фабрику конфіскували більшовики і врешті вона стала частиною відомого підприємства Світоч.

В Америці, думала я, люди не від одного мішка цукру, але від вуличної розпродажі сірників починали, писала у спогадах українська бізнесвумен Климентина Авдикович-Глинська. – Пощастить якось і мені. Так думала я, але не про розбагатіння мріяла. Запевнити дітям і собі прожиток, це була моя головна ідея, ідея безпомічної жінки, що їй самій одній довелося тепер пробиватися крізь життя».

Не жага до мільйонів, а відчай і страх перед майбутнім керував нею, 34 – річною донькою священника, коли по смерті чоловіка, Авдикович-Глинська залишилась сама з двома дітьми на руках. Великих статків чоловік не залишив, і постало питання – за що тепер жити, як навчати дітей і ставити їх на ноги?

У дівоцтві Січинська, вона вийшла заміж за професора гімназії Ореста Авдиковича у 18 років, у них народились син і донька. Вона ніколи не переймалась заробітками, але чоловік непогано забезпечував сім’ю, родина безбідно жила у Відні. Але 1918 року він важко захворів на запалення спинного мозку і, попри зусилля медиків, помер.

Молода жінка переїхала з дітьми до дешевшого для проживання міста Перемишль. Тут вона спробувала викладати у школі та на жіночих курсах, проте заробітки виявились нестабільними й мізерними – більшість викладацького складу становили чоловіки, а жінкам на той час платили менше, й брали їх на роботу з меншою охотою.

Авдикович продавала за безцінь одяг та книжки чоловіка, проте грошей на проживання катастрофічно бракувало. Вона ніяк не могла добитись пенсії вдови – повоєнна Польща була у злиднях, чиновники робили усе можливе, щоб створити перепони людям для будь – яких соціальних виплат.

І тоді молода жінка замислилась: а що я вмію робити найкраще? Відповідь, яку вона дала сама собі, її спочатку розвеселила – варити різні помадки за віденським рецептом. Її навчив цій справі кондитер у санаторії, де лікували чоловіка.

Не довго вагаючись, вона продала знайомій кравчині свою швейну машинку Singer й купила на ці гроші мішок цукру. Зварила кілька видів помадки – вишневу, ванільну, помаранчеву, шоколадну, кавову – і, запакувавши їх у миски, понесла до місцевих кав’ярень. На диво, власники закладів розкупили всю її продукцію у перший день і замовили ще.

«Думки  переміняли одна одну, – згадувала Авдикович-Глинська. – Стану незалежна, що більше – на хліб зароблю, а може й діло розвину. На маленькій залізній кухонці варила я цукор, утирала потім сироп на тарілці, красила, додавала смаків, прибирала зверху, наклала в коробки, тацки й сама розносила по буфетах і цукернях. Коли все порозпродувала, починала варити наново».

Автор: Ростислав Камеристий-Брайтенбюхер

Климентина Авдикович-Глинська у 1930-ті роки